неділя, 30 листопада 2014 р.

Як повернути любов до книги?

 Більше двадцяти років працюю вчителем української мови та літератури, тому, та й не тільки, з дитинства дружу з книгою. Читати навчилася в 4 роки – і з того часу  з книгою не розлучаюся. Коли прийшла в невістки, то свекор, сподіваючись на гарне придане в коробках, наївно вирішив, що там якісь цінні речі, але то були просто книги, без яких я не уявляю життя. На жаль,  потрапивши в село Сутківці, я не змогла повністю задовольнити своїх потреб у книгах. Шкільна бібліотека – це в більшості зібрання підручників та творів зі шкільної програми. А в сільську бібліотеку стежка заросла бур’янами.
 Та приходить час, коли й бур’яни косять. Навесні 2014 року в бібліотеці почала працювати Білик Іванна Іванівна. З перших ж днів вона зуміла заохотити дітей та дорослих – і стежка до бібліотеки стала широкою втоптаною дорогою. Туди потягнулись і малі, і старі. Я й сама незчулась, як прикипіла серцем до цієї установи. Іванна Іванівна провела вже досить багато заходів, допомогла у пошуку літератури, діти із задоволенням відвідали бібліотечні уроки.
Більше хочу розповісти про останній захід «Сутківці – перлина Поділля», на який завітали представники телерадіокомпанії «Поділля-центр».
Затишний український інтер’єр, запрошені за окремими столиками, широкий екран... Під супровід чудової пісні «Моє рідне село» на екрані з’являються  краєвиди Сутковець, які помітило пильне і креативне око Каті Левіцької, переможниці фотоконкурсу «Мій рідний край – частина неньки України». Ведучі – Іванна Білик та Людмила Смаровидло – розповідають про жителів села: поетів Григорук Надію, Коваля Миколу, Цибульську Ольгу, Вальчук Лілію; жінок-трудівниць: Беляєву Феодосію, Присяжнюк Марію, Пасічнюк Ганну, Чукар Ганну, Смучок Ганну; майстринь-вишивальниць та інших.
Лунають українські пісні у виконанні дітей і жінок. Звучать вірші із вуст поетів.
Українське слово, слово мудре, виважене дає свій результат: аудиторія в захваті.
Ось так людина творча, ентузіастка, просто за кілька місяців змогла змінити ставлення людей до бібліотеки – храму книги. Діти поспішають до бібліотеки. І я, як вчитель –літератор, помітила, читають більше. Іванна Іванівна говорить, що книги беруть і старші люди, також прагнуть пізнати комп’ютерні технології, хочуть погуглити в Інтернеті.
Стараннями господині, в бібліотеці збільшився фонд – знайшлися спонсори і звичайні люди поділились своїми книгами, автори подарували власні збірки.
Я дуже рада, що знайшла і в цьому селі знайшлися однодумці, тих, хто цінує книгу, прагне популяризувати їх серед людей.
Я є членом «Клубу сімейного дозвілля», купую постійно книги, особливо сучасних українських авторів, але часто наштовхуюсь на нерозуміння навіть серед колег. Вірю, що саме такі люди, як Іванна Білик, допоможуть нам, вчителям, виховати у підростаючого покоління любов до книги, до слова.