Готуємось до ЗНО

Вчителем рідної мови та літератури працюю більше 20-років. За цей час період програми з мови та літератури змінювалися неодноразово. З чим це пов'язано? Звичайно, з різних причин, політичних вподобань, керівництва нашими освітянськими органами. Щоразу зі зміною програми щось втрачається або щось відкривається нове. Але найбільше хвилює  те, що зміни в програмі приймаються міністерством без обговорення серед вчителів. Часто авторами програм є люди, які не працюють в школі.

Чому сьогодні для мене це  питання стало таким нагальним? Відповідаю: ми, вчителі мови, є відповідальними в більшості випадків за те, як наші випускники склали ЗНО, чи змогли вони вступити до омріяного вишу. А ще у цьому році результат ЗНО зараховується як ДПА. Візьмемо до прикладу програму з мови у 8класі (Програма для 12-річної школи).  Раніше курс мови в цьому класі «Просте речення» був розрахований на 3 години в тиждень. Уже декілька років це всього 2 години. Чи можливо вивчити «Односкладні речення» за 4 уроки, якщо їх є всього 5 видів, а ця тема щорічно є в завданнях ЗНО. І це лише окремий приклад. Візьмемо програму 9 класу – «Синтаксис складного речення». Раніше було 2,5 години тижневих, сьогодні – 2. Тема «Види підрядних речень». За один урок ми маємо пояснити складнопідрядне речення з підрядними мети, умови, допусту. Це можливо? Не впевнена. Можливо лише пояснити, а закріпити на прикладах уже не вистачить часу.

Сьогодні учні 5-6 класів навчаються за ще новішою програмою. У 6 класі годин на вивчення мови збільшено на 0,5,  зате у 7 класі цих півгодини відбирають. Для чого це робити? Чому не запитати у вчителя? Адже саме у 7 класі ми вивчаємо особливо складні теми: «Дієприкметник», «Дієприслівник», «Правопис прислівників». Це все теми із завдань ЗНО.

Але не все так погано. Хочу сьогодні подякувати нашим керівним органам, що в 10 класі із варіативної складової навчального плану виділено 1 годину тижневу на вивчення  мови. А найголовніше те, що цю годину дозволено використати для того щоб йти за академічним рівнем. Я отримала неабияку можливість зі своїми десятикласниками пройти курс мови, заглиблюючись в такі теми, які дітям згодяться в майбутньому. Йдучи за академічним рівнем, у нас є змога узагальнити знання з основних розділів мовознавства, пригадати вивчені раніше правила і винятки до них, якісно провести уроки розвитку мовлення , а не, як кажуть, «галопом по Європі».

Сьогодні міністерство планує провести чергову освітянську реформу. Єдине прохання: радьтеся з людьми, які працюють в школі. Вивчіть думку вчителя, учня, батька!

Презентація моїх досягнень за 23 роки педстажу.

Шлях до успіху

(есе)

 

Коли яблука налились медовим соком, а на городах було повно всякої смакоти, коли соняшники позгинали свої голови-решета майже до самої землі, в забутому Богом і людьми селі Вербка Ярмолинецького району  народилась я – маленька дівчинка Валя. Як потім говорила мама: «Таке чорне, як галка». Але сірі очиці лупали, а голос такий був, що ніхто не спав (чого і зараз у мене не відбереш).

Дівча  підростало, бігало, гралося. Цікаві були ігри: «в лікарню» або «у школу». Уже в чотири роки навчилася читати, адже сім’я – всі вчителі: мама, тітонька, бабуся.

Два роки ходила «на заготовку» (це я так називала підготовку до школи), бо мама вирішила, що я піду у перший клас тільки зі своїми однолітками.

І ось нарешті я першокласниця. Так цікаво було 1 вересня їхати на плечі у великого восьмикласника і сповіщати дзвоником усім, що у Вербецькій восьмирічній школі розпочалися заняття. В селі було дві школи – «велика» і «мала». До третього класу ми ходили в «малу» школу – старий будинок сільської школи, на якому ще досі портрет царя Олександра І, забілений, зафарбований, але ніяким способом не здертий владою зі стіни.

А потім, нарешті, «велика»  школа: там мама, цікава німецька мова, а уроки російської мови та літератури взагалі в пам’яті на все життя. Випуск, перші поцілунки… А далі? Мама: відправляє у медчне училище, тітка вчить нот і прослуховування, щоб піти в педучилище, а я хочу в інститут. Тому, взявши документи, разом із мамою пішки йдемо до Михайлівки через ліс, біля гарного ставка, невеличкого села Соснове. Яким великим здавалося тоді село Михайлівка, колишній райцентр. Декілька магазинів, навіть морозиво привозили… А я вчилася, бо дуже хотіла стати вчителькою, як мама.

Знову випуск, срібна медаль, паспорт, атестат…, та якийсь сум – 1986 рік (Чорнобиль).

Навіть не сумнівалася, що стану студенткою. Факультет філології, спеціальність: російська мова та література у Кам’янець-Подільському педінституті – моя мрія здійснилася.

Прекрасні студентські роки. Якби хоч раз, хоч на кілька годин повернутися у 307 кімнату, поговорити з дівчатами, побігти на пари, поспостерігати за молодими вродливими, статними фізкультурниками.

1991… Червоний диплом, направлення в аспірантуру. Та кому це все потрібне? Спеціальність – не та: вчитель російської мови та літератури. Скорочення кафедр в інституті, зменшення годин в школі. Що робити? Куди піти?

Додому, ще в одне Богом забуте село Пасічна молодим спеціалістом . Все відкрито для молодих спеціалістів: малесенька школа з прогнилою підлогою, гуртожиток (колишня колгоспна контора), де вода зимою замерзала в відрі, а палити приходилось гіллям зі старого саду.

Та нічого, працювала, діток навчала нікому непотрібної мови, старалась: зошити перевіряла, образи Татьяни і Онєгіна характеризувала, твори про золоту осінm  писала.    

            Раптом дізналась, що в моєму улюбленому Кам’янці відкривають групу перекваліфікації. Як на крилах, полетіла, вступила – і через три роки я вже вчитель «потрібної» рідної  мови. Довго звикала. Вийшла заміж, перебралась ближче до центру, можна сказати, в перспективне село Сутківці. Школа велика, двохповерхова, дітей багато, вчителі досвідчені. Та я не впала «лицом в грязь». Я ж розумна, молода, не перший раз кардинально міняю життя.

Педідеї пишу, уроки відкриті проводжу, заходи з позакласної роботи даю, Віру Леонтіївну (завуча школи) слухаю, на конкурси їду.

І результат не забарився:

·             Вища категорія

·             Переможець районного і лауреат обласного конкурсу «Вчитель року»

·             Фото на обласній Дошці пошани «Кращі люди Хмельниччини»

·             Старший вчитель

·             Знак «Відмінник освіти України»

·             Грамоти, подяки

·             Депутат сільської ради двох скликань

А головне: діти люблять, батьки поважають, чоловік ніколи не заперечує проти вчительських забаганок. І гордитися є чим: випускники стали гарними людьми, достойними українцями, а найбільша моя гордість – похресниця і племінниця Ясочка, яка теж  незабаром стане педагогом.